«Котики» вербові - весняне диво природи
Верба - нiжне і дороге для українців дерево. Воно тiсно пов'язане з нашим життям та побутом. Верболози першi із деревних рослинних форм милують наше буття, оскiльки iншi дерева ще не пробудились вiд зимового спокою. Із року в рік ми чекаємо того, коли весна прожене холод, устеле землю зеленню, уквітчає квітами, а пташки наповнять довкілля своїми піснями. У кожного народу є свої улюблені квіти, дерева, кущі, якими всі гордяться і прославляють у віках. У нас такою рослиною є верба, що здавна супроводжує людськi поселення. Нею обсаджували ставки, береги рiчок, озера, дороги, так як верби укрiплюють береги, стримують зсуви, в посушливих мiсцях зупиняють пiщанi зноси, а зволоженi грунти осушують.
Кожне українське село традиційно має верби над ставками та над колодязями. "Де срiбна вербиця - там здорова криниця". «Котики» вербові - весняне диво природи Ще здавна народні джерела повідомляють, що верба - надiйний природний фiльтр. Тому у рiчцi воду для пиття, як правило, брали пiд вербицею. А де копали колодязi, то на дно клали вербову дощечку, а невеличку, завбiльшки з долоню, у вiдро з водою. Це дезінфiкує воду, полiпшує смаковi якостi завдяки "вербовому духу", якого надають смолистi речовини. Вербовi прутики - надiйний засiб пошуку джерел води. Народна мудрiсть це давно запримiтила - де ростуть верби, там воднi джерела чистi. У народу виникли такі приказки: „Де верба, там і вода; де вода, там і верба”, „Верба водою живе, верба воду й береже”.
Вважають, що верба – рослина нетерпляча, так як цвіте ще до розпускання листя. Всі дерева стоять голі, а верби вже причепурилися, бо вкрилися великими сріблястими чи золотисто-жовтими кульками, так званими «котиками», які відомі кожному з нас. Квітки одностатеві, досить дрібні і непримітні, але їх видно завдяки тому, що вони зібрані в густі суцвіття-котики. «Котики» вербові - весняне диво природи Ці пухнастi котики - вражаючий символ оновлення життя: навеснi вони тiшать надiєю i звеселяють нашi душi
...Древнi слов'яни вербу вважали священним деревом. Вона вважалась символом родинного вогнища. При буревiях проти вiтру кидали вербову гiлочку, яка зупиняла бурю. Магiчнi властивостi вербi приписували завжди. З'їденi рано навеснi вербовi сережки оберiгали людей вiд лихоманки та зубного болю. Кора верби - протигарячковий, потогiнний, протиревматичний i знезаражуючий засiб для лiкування ран, наривiв, при випаданнi волосся, для промивання при запаленнi слизових оболонок.
Верба ввійшла і в християнськi вiрування. Як стверджують легенди, саме вербовi гiлки кидали пiд ноги Iсусу Хресту, коли вiн останнiй раз iшов у Єрусалим. На ознаменування християнська церква встановила напередоднi паски свято - Вербний тиждень. На Вербницю вербу освячували в церквi, а потiм несли додому освяченi гiлки i несильно били нею хатнiх, i в першу чергу тих, котрi ще сплять:
Не я б'ю, верба б'є
За тиждень - Великдень!
Будь великий як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий як земля. Дітям дають з’їсти освячені вербові «котики», щоб «росли скоро, як верба». Здавна вважали, що освячені котики запобігають хворобам горла.
Освячену вербу зберiгали за образами як збавительку вiд рiзних недугiв, що ними страждають люди i тварини. Освячену вербу на городi висаджували, вважаючи, що коли гiлка прийметься i виросте з неї дерево, то воно буде рятiвним на схилi вiку. Стару людину нечистi сили переслiдують, от вона i сховається пiд цим деревом, яке розганяє демонiв.
З вербою не лише в Україні, а й у рiзних народiв пов'язано чимало обрядiв, звичаїв, традицiй, повiр’їв i легенд. У полякiв, наприклад, вважається, що диявол, перетворюючись на сову, полюбляє сiдати на стару вербу. Тому здавна старi верби боялись рубати. В слов'ян iснував звичай - навеснi на Юрiя, виганяючи вперше худобу на пасовисько, вдаряли її освяченою на Вербну недiлю гiлкою верби. Її гiлки втикали у стелi хат i хлiвiв. Це, нiби оберiгало худобу вiд бiди, будiвлi вiд грози i пожеж. Чехи втикали гiлки верби в полi i тим самим оберiгали посiви вiд мишей та кротiв.
У мiфологiї, фольклорнiй творчостi, художнiй свiдомостi багатьох народiв у рiзнi часи верба мала неоднакове значення. Нерiдко вона символiзувала повноту життя, довголiття. В Європi в середньовiчнi часи - це дерево спiвакiв та поетiв, оскiльки вважалося, що дарує красномовство.
У Китаї верба - символ пам'ятi. Вербовi гiлки дарують близьким на згадку перед розлукою. Уявлення про весну, про жiночу красу, її м'якiсть та податливість, китайцi також пов'язували з вербою.
У стародавнiй Грецiї верба присвячувалась жiночим божествам, якi так чи iнакше були пов'язанi з смертю.
В Японiї верба насамперед дерево суму та слабкостi. Щоправда, iнколи символiзує нiжнiсть, дiвочу витонченiсть, спокiй, єднання.
У часи язичниства нашi пращури вiрили, що вона охороняє людей i їх житло вiд злих духiв i пожеж, береже худобу вiд нечистої сили. У слов'ян верба символiзувала щасливе сiмейне життя. У давнi часи наречених обов'язково водили навколо верби.
http://pti.kiev.ua/korysna-info/roslsvit/920-kotiki-verbov-vesnyane-divo-prirodi.html
